Ревматизм (ревматична гарячка)

Внутрішня медицина - Р

РЕВМАТИЗМ (РЕВМАТИЧНА ГАРЯЧКА)

Ревматизм (ревматична гарячка, хвороба Буйо—Сокольського) — системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі та частим ураженням інших органів і систем, зокрема суглобів. Розвивається у зв'язку з гострим інфекційним ураженням (3-гемолітичним стрептококом групи А переважно у дітей і підлітків віком 7—15 років унаслідок розвитку автоімунної відповіді на епітопи стрептокока і перехресної реактивності з подібними епітопами тканин людини. Виділяють гостру ревматичну гарячку (ГРГ) і хронічну ревматичну хворобу серця (ХРХС).

Перші відомості про ревматизм як про захворювання суглобів зустрічаються в давньокитайській медицині. Гіппократ (460—377 pp. до н. е.) описав клініку класичного гострого ревматичного мігрувального поліартриту, який розвивається переважно в осіб молодого віку. Визначення ревматизму як загального захворювання організму і з'ясування ревматичної природи хореї, що відбулося в XVII ст., пов'язують із працями G. Baillon і Т. Sydengam.

Незалежно один від одного французький вчений Ж.-Б. Буйо в 1835 p., а Г.І. Сокольський в 1836 р. в Росії дійшли висновку, що ревматизм призводить до глибоких змін у серці і судинах, формування вад серця, які і визначають прогноз захворювання.

Однак за 20 років до публікацій цих фахівців вагоме слово у вченні про ревматизм сказав український лікар і науковець Ф.І. Волковинський, який працював у м. Острозі Рівненської області. Він проаналізував результати власних досліджень, а також наявні на той час наукові дані (56 літературних джерел) і результати цього дослідження подав як докторську дисертацію, що була написана латинською мовою і мала назву "Carditis rheumaicae hitoria" ("Дослідження про ревматичний кардит"), для прилюдного захисту у Вільненський університет на здобуття вченого ступеня доктора медицини 15 червня 1817 р. Так Ф.І. Волковинський заклав першу цеглинку у фундамент вчення про ревматизм.

Згідно з концепцією О.І. Струкова (1963), сутність ревматичного процесу визначається деструктивними змінами міжклітинної речовини сполучної тканини. При цьому головною є дезорганізація основної речовини і колагенових структур сполучної тканини серця і судин, яка проявляється тяжким ураженням клапанів серця.

Великий внесок у розвиток вчення про ревматизм зробили вітчизняні вчені: М.Д. Стражеско, М.О. Ясиновський, B.C. Нестеров, О.І. Грицюк, JI.Т. Мала, В.М. Дзяк, І.М. Ганджа.

Епідеміологія. Ревматизм виявляють у всіх країнах світу, однак поширеність його залежить від рівня економічного розвитку країн. За даними ВООЗ (2003), поширеність ревматичної хвороби серця серед дітей шкільного віку становить у різних регіонах від 0,2 до 77,8 на 1000 школярів. Жінки хворіють у 2—2,5 разу частіше, ніж чоловіки.

В Україні за останні роки відзначається позитивна тенденція до зменшення захворюваності і поширеності гострого ревматизму, однак поширеність хронічної ревматичної хвороби серця суттєво не зменшується. У 2008 р. загальна поширеність ревматизму в Україні становила понад 480, захворюваність — близько 11,2 на 100 тис. населення. На частку ревматичних вад серця припадає близько 50% випадків інвалідності серед ревматологічних хворих.

Серед причин пізньої діагностики ревматизму варто назвати мало- або безсимптомний характер його перебігу з мінімальним ступенем активності, а також недостатню доступність сучасних високоінформативних лабораторних методів діагностики, які дають змогу виявити ураження серця вже на ранніх стадіях розвитку ревматизму.


Також рекомендуємо переглянути

Реклама

Останні новини