Аритмія

Внутрішня медицина - A

АРИТМІЯ

Аритмія, або порушення серцевого ритму, може виникати як при захво­рюваннях серцево-судинної системи, так і без них. Так, у 40—70% здоро­вих осіб при холтерівському моніторуванні ЕКГ протягом 24—48 год вияв­ляють шлуночкові аритмії, у тому числі в 1—4% випадків — складні. Часто виявляють також варіабельність частоти синусового ритму й суправентрику­лярні екстрасистоли.

Класифікація порушень ритму й провідності серця, рекомендована до використання і затверджена на VI Конгресі кардіологів України (Київ, 2000), наведена в табл. 25.

Таблиця 25

Класифікація порушень ритму й провідності серця

аритмія

аритмія

Електрофізіологічні механізми порушень серцевого ритму включають по­рушення утворення та проведення імпульсу.

Порушення утворення імпульсу:

•    підвищення нормального автоматизму;

•    патологічний автоматизм;

•    тригерна активність, у тому числі:

—   ранні після деполяризації;

—   пізні після деполяризації.

Порушення проведення імпульсу:

•    уповільнення проведення і блокади;

•    односпрямована блокада й повторний вхід хвилі збудження (ріентрі).

Поєднані порушення утворення й проведення імпульсу — парасистолія.

Етіологія порушень ритму досить різноманітна й включає:

1)        функціональні чинники, пов'язані з дисбалансом вегетативної нерво­вої системи, наприклад під час фізичного й емоційного напруження, у пу­бертатний період, при вживанні нікотину, кави, міцного чаю;

2)        органічне ураження міокарда, що супроводжується його гіпертрофією, ішемією, вогнищевим і дифузним кардіосклерозом, а також дилатацією по­рожнин передсердь і шлуночків;

3)        порушення електролітного обміну, насамперед гіпокаліємію;

4)        ятрогенні чинники.

Серед лікарських препаратів порушення ритму найчастіше спричиню­ють серцеві глікозиди. Досить серйозною проблемою є проаритмічний ефект різних антиаритмічних препаратів, насамперед І класу.

Особливості клінічної картини. Симптоми аритмії неспецифічні й часто відсутні. За наявності скарг їх можна розподілити на дві групи. До першої групи належать відчуття серцебиття і перебоїв у вигляді поштовхів, "завми­рання", "перевертання", зумовлені власне порушенням серцевого ритму. Друга група скарг відбиває вплив аритмії на центральну й регіонарну гемодинаміку. До таких скарг, пов'язаних з малим хвилинним об'ємом серця, відносять запаморочення, знепритомнення, задишку і стенокардію. В окремих випад­ках першим проявом аритмії може бути раптова зупинка кровообігу внаслі­док пароксизмальної шлуночкової тахікардії або фібриляції шлуночків.

Важливе значення для прогнозу й тактики лікування має виявлення орга­нічного захворювання серцево-судинної системи, на тлі якого виникають порушення серцевого ритму, а також інших можливих чинників аритмії.

Діагностика аритмій ґрунтується на застосуванні інструментальних ме­тодів — насамперед електрокардіографії в стані спокою, а також холтерівсь- кого моніторування ЕКГ, навантажувальних проб й інвазійного електрофіз­іологічного дослідження.

Під час аналізу ЕКГ головне значення має визначення наявності зубців Р, їхнього зв'язку з комплексами QRSTі морфології. Зубці найкраще вид­но у відведеннях II и V,. Ідентифікацію зубців Р полегшує реєстрація через- стравохідних відведень. Для оцінювання морфології зубців Р, що допомагає визначити локалізацію водія ритму, головне значення мають відведення II, III й aVF.

Холтерівське моніторування ЕКГ протягом 24—48 год дає змогу:

—        діагностувати минущі порушення ритму як можливу причину клінічної симптоматики, які не "вловлюються" при реєстрації звичайної ЕКГ;

—        дати їм кількісну оцінку;

—        визначити характер початку й закінчення нападів тахікардії, що допо­магає оцінити їхній механізм;

—        виявити можливі чинники. До них належать ішемія міокарда, що про­являється змінами сегмента ST, порушення реполяризації у вигляді змін інтер­валу Q—T, зубців Т я U \ зміни вегетативного тонусу, оцінювані за допомо­гою визначення варіабельності інтервалів R—R\

—        оцінити прогноз;

—        визначити ефективність медикаментозної антиаритмічної терапії і функцію штучного водія ритму. При цьому критерієм позитивного лікуван­ня ектопічних аритмій прийнято вважати зменшення загальної кількості їхніх комплексів на 70—90% зі зникненням парних і групових форм.

Навантажувальне тестування з реєстрацією ЕКГ використовують для ви­явлення латентних аритмій та оцінювання ефективності антиаритмічних пре­паратів в умовах підвищення активності симпатико-адреналової системи.

Клінічне електрофізіологічне дослідження — цінний метод діагностики, оцінювання ступеня ризику й вибору методу лікування різних порушень ритму й провідності. Воно включає реєстрацію внутрішньосерцевої ЕКГ і програ­мовану електрокардіостимуляцію.


Також рекомендуємо переглянути

Реклама

Останні новини